Плата за землю — 2019

28.03.2019 11:27

Повноваження місцевих рад та ставки земельного податку у 2019 році.

Плата за землю є важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів, оскільки в повному обсязі зараховується до бюджетів сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад.

Повнота надходження коштів від плати за землю залежить в першу чергу від повноважень місцевих рад, до компетенції яких належить прийняття рішень по встановленню плати за землю на відповідних територіях, від повноти обліку всіх земельних ділянок, що фактично використовуються, який мають забезпечити органи Держгеокадастру, від повноважень контролюючих органів, які адмініструють цю плату та забезпечують повноту і своєчасність сплати до відповідних місцевих бюджетів земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, і, безумовно, від належного обміну інформацією між усіма цими органами щодо суб’єктів та об’єктів оподаткування платою за землю, що в результаті може забезпечити належне справляння цієї плати.

Щорічно, і 2019 рік не є виключенням, вносяться зміни до Податкового кодексу України (далі – ПКУ), які змінюють порядок оподаткування земель.

З 1 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 23.11.2018 р. № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі – Закон № 2628). Не оминули зміни і питань, які стосуються плати за землю, зокрема, повноважень місцевих рад по встановленню плати за землю на території адміністративно-територіальних одиниць, а також розмірів ставок земельного податку.

З урахуванням п. 8.3 ст. 8 ПКУ плата за землю, яка належить до місцевих податків в складі податку на майно, запроваджується на відповідній території рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад. Тому при оподаткуванні земельних ділянок платою за землю для платників важливим є правильність застосування відповідних рішень місцевих рад.

В свою чергу, місцеві ради при прийнятті таких рішень не повинні перевищувати надані їм повноваження, які визначені статтею 12 ПКУ. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному ПКУ.

Не всі місцеві податки та збори є обов’язковими до запровадження на відповідній території, про що зазначає ст. 10 ПКУ.

Так, до 1 січня 2019 року плата за землю була обов’язковою для запровадження, а з 1 січня 2019 року Законом № 2628 змінена редакція п. 10.2¹ ст. 10 ПКУ, у зв’язку з чим місцеві ради обов’язково установлюють податок на майно в частині плати за землю, крім земельного податку за лісові землі.

Разом з тим, змінена редакція п. 10.3 ст. 10 ПКУ та встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Отже, запроваджувати земельний податок за лісові землі чи не запроваджувати вирішує місцева рада самостійно.

Зверніть увагу, що при прийнятті рішення про встановлення плати за землю обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 ПКУ з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для плати за землю (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Найважливішим елементом рішення місцевої ради є розмір ставки земельного податку, за якою обчислюється сума податкового зобов’язання. При встановленні ставок земельного податку місцеві ради мають виходити з того, що згідно з п.п. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 ПКУ такі ставки встановлюються виключно в межах ставок, визначених ПКУ.

Ставки земельного податку встановлені статтями 274, 277 та п. 284.4 ст. 284 ПКУ, які зазнали змін у зв’язку із прийняттям Закону № 2628.

Так, з 1 січня 2019 року Законом № 2628 внесені зміни до статей 274 та 277 ПКУ в частині встановлення ставок земельного податку за лісові землі.

З урахуванням прийнятих змін, статтею 274 ПКУ для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено незалежно від місцезнаходження, встановлені наступні ставки земельного податку:

за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, – у розмірі не більше 3 відс. від їх нормативної грошової оцінки;
для земель загального користування — не більше 1 відс. від їх нормативної грошової оцінки;
для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відс. та не більше 1 відс. від їх нормативної грошової оцінки;
для лісових земель — не більше 0,1 відс. від їх нормативної грошової оцінки;
за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) – не більше 12 відс. від їх нормативної грошової оцінки.

Стаття 277 ПКУ, яка стосується земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлює такі ставки земельного податку:

за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, — у розмірі не більше 5 відс. від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;
для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відс. та не більше 5 відс. від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;
для лісових земель — не більше 0,1 відс. від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Зверніть увагу, що з 1 січня 2019 року ставка земельного податку у розмірі 5 відс. від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області стосується земельних ділянок, розташованих як в межах, так і за межами населених пунктів (до 1 січня 2019 року ця ставка стосувалась лише земель, які розташовані за межами населених пунктів).

Щодо розміру ставки податку, визначеної п. 284.4 ст. 284 ПКУ, то Законом № 2628 з 1 січня 2019 року із цього пункту виключена ставка земельного податку у розмірі 25 відсотків, за якою оподатковувались земельні ділянки залізниць в межах смуг відведення. З 1 січня 2019 року ПКУ не встановлено окремих ставок для таких земель.

З урахуванням цього, пунктом 284.4. ст. 284 ПКУ встановлена ставка оподаткування платою за землю лише для гірничодобувних підприємств: «плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 та 277 цього Кодексу». Тобто для відповідних земельних ділянок гірничодобувних підприємств діють в 4 рази менші ставки земельного податку.

Отже, слід ще раз наголосити, що місцеві ради не повинні перевищувати свої повноваження і встановлювати розміри ставок земельного податку виключно в межах ставок, визначених вищенаведеними статтями ПКУ.

Не менш важливими є інші норми ПКУ щодо встановлення та застосування ставок земельного податку. Для цього розглянемо п.п. 12.3.4 п. 12.3, п.п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 ПКУ.

Як визначає п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПКУ, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п.п. 12.4.3. п. 12.4 ст.12 ПКУ до повноважень місцевих рад щодо податків та зборів належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

І ще одна норма – п. 12.5 ст. 12 ПКУ, згідно з якою офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Однак, у 2019 році не застосовуються вимоги всіх трьох перерахованих вище норм.

Так, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2628 встановлено, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Це дає право органам місцевого самоврядування протягом року вносити зміни до своїх рішень про встановлення плати за землю, в тому числі і в частині розміру ставок земельного податку, та означає, що акти органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом не встановлено пізніший строк введення цих актів в дію (п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Разом з тим, доцільно нагадати, що з 1 січня 2018 року Законом України від 07.12.2017 р. № 2245 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» запроваджена нова норма, яка зобов’язала Державну фіскальну службу України на своєму офіційному веб-сайті до 15 липня 2018 року оприлюднити зведену інформацію про розмір та дату встановлення органами місцевого самоврядування ставок плати за землю на відповідних територіях.

При цьому передбачено звільнення платників від відповідальності за порушення податкового та іншого законодавства (штрафні санкції та пеня), якщо розміщена на офіційному веб-сайті інформація, яку вони використали при визначенні своїх податкових зобов’язань із плати за землю, не відповідає даним офіційно оприлюдненого органом місцевого самоврядування рішення про встановлення плати за землю на відповідній території.

Однак, платники податків мають пам’ятати, що вони не звільняються від обов’язку сплати ними суми податкового зобов’язання із плати за землю, що обчислюється відповідно до чинних норм податкового законодавства.

З метою уникнення будь-яких непорозумінь з контролюючими органами платникам слід ознайомитись із останніми змінами до рішень місцевих рад про запровадження плати за землю на відповідній території. Це дасть змогу правильно обчислити суму податкового зобов’язання із плати за землю та забезпечить повноту та своєчасність надходження коштів до місцевих бюджетів.

Начальник управління захисту прав платників податків ВГО АППУ Катерина Гривнак